Ткацькі верстати для рушників з’явилися в Британії на початку 19 століття, а автоматичні ткацькі верстати для рушників почали виробляти в Китаї лише в 1950-х роках. Робоча ширина рушникарського верстата становить 105 ~ 230 см та інші різні характеристики.
Ткацькі верстати для рушників, як правило, поділяються на ткацькі верстати для платформи, ткацькі верстати для підлоги та ткацькі верстати для крою. На ткацькому верстаті використовуються два ткацькі вали, щоб відправляти пряжу ґрунтової основи та пряжу основи, відповідно. Завдяки певним регулярним рухам очерету групи уточних ниток просуваються до отвору тканини, так що розпушена нитка основи утворює спіраль на поверхні тканини та вплітається в тканину для рушника. Механізми відпускання та збивання рушникоткацьких верстатів відрізняються від звичайних ткацьких верстатів. Обсяг випуску механізму випуску основи можна регулювати відповідно до необхідної висоти махрової тканини, і обсяг випуску залишається постійним. Загалом натяг основної нитки з ґрунту більший, ніж з вовняної нитки основи, а довжина розряду вовняної нитки з основи більша, ніж з ґрунтової пряжі. Язик у механізмі збивання зазвичай встановлюється на рухомій основі язика для завершення регулярного руху чорнового кільця. При тканні трьох утокових рушників хід вибивання очерету першого і другого піткання менший, а при тканні третього піткання — більший. У той же час перша, друга і третя нитки піткання проштовхуються разом до отвору тканини. Утокова нитка затискає розпушену нитку основи та ковзає вздовж ґрунтової нитки з великим натягом, так що розпушена нитка основи, випущена валу основи, утворює спіраль на поверхні тканини (див. серветку для рушника). Під час ткацтва рушникової тканини на снарядному верстаті не потрібно змінювати хід очерету, але використовується пристрій, який переміщує лозу, щоб вона рухалася вперед і назад за певним законом у процесі вибивання піткання, щоб утворити рушникова тканина.
